Пернатий табун Антоніни Передерій: На Черкащині родина селян розводить страусів для душі

Першими у фермерській родині Передеріїв з’явилося двоє страусенят – Роман і Любашка.

"Та я сама в шоці, як це сталося - сміється Антоніна. - Якось побачила по телевізору страусів. І я й кажу: якби завести таких – я б на них сиділа й дивилася цілими днями. Бо такі ж гарні: очі як у людини, так ходять граційно… Почала казати, що хочу страусів – то чоловіку, то дітям. А в нас із чоловіком якраз невдовзі мало бути срібне весілля. І діти, два сини, замовили їх. Заходять у кімнату й кажуть: ми вам даруємо подарунок на срібне весілля - три страуси. Щоправда, один помер, а ці двоє – Роман і Любашка – вижили".

Роман і Любашка, фото з архіву родини Передеріїв

Страусиня Любашка в пані Антоніни – ручна. Та її може погладити, погодувати з рук травою, може зайти і птах кладе голову жінці на плече. Натомість Романчик – навпаки злюка, будь-якого гостя притискає до паркану і б’є ногою з гострими пазурами. 

Дорослі страуси тепер живуть окремо одне від одного, щоби не побилися. Лише після двох років їх можна буде поселити разом, аби вони влаштували своє родинне гніздо. Менші ж поки що табуном бігають у сусідній загороді.

Малеча в дитячому загоні. Фото з архіву родини Передерій

"Як будуть усі хлопчики – вирішили, що куплятимемо ще страусів"

Донедавна Передерії навіть не знали, чи є серед двох старших страусів пара, чи обидва – хлопчики.

"Вони в нас хоч і для душі, але ж яйце страусине таки хочеться побачить. І я й кажу хлопцям: що робить? Докуплять дівчинку, якщо обидва хлопчики ростуть? Та страусів-дівчаток мало де продають. І сини кажуть: купуйте ще партію маленьких, але вже не троє, а п’ятеро – може, серед них буде зо дві дівчинки. Так і зробили. І так вийшло, що для душі-для душі, а вже їх у нас семеро. І вирішили, якщо всі семеро будуть хлопчиками – ми ще купимо, - каже Антоніна. – Але через кілька місяців стало зрозуміло, що серед першеньких – хлопчик і дівчинка. Бо вони змінили забарвлення: пір’я в дівчинки сіреньке, а в хлопчика – чорне. Хлопчик, до речі, дуже гарно танцює, але лише зранку – сідає на землю й махає крилами. Так показує себе, хвастається. І співає також.

Антоніна Передерій, фото з архіву родини Передеріїв

Їсти пернатих улюбленців Антоніна не планує. Каже, що вони ще й її переживуть.

"Страуси ж живуть довго, до 70 років. І коли в мене питають, що я з ними робитиму, я кажу, що мені вже 40, а вони живуть 70. То страуси ще й мене поховають, і обід поминальний справлять, — сміється. - Розумію, що колись ми їх, мабуть, будемо рубати, бо багато ж не потрібно нам. Але зараз душа не лежить, рука не підніметься. У нас же було спочатку троє страусів. Один наївся дерті, через це й почав зачахати. І я кажу чоловікові: може, ти його заріжеш та з’їмо? А він сказав, що в нього рука не підніметься. Ще й подарунок же це від дітей. То він так, бідненький, і помер..."

Золоте пернате задоволення

Фото Аліни Євич

Дертю справа не закінчилася – страуси навіть золоті сережки пані Антоніни з’їли. Просто висмикнули їх  і ковтнули. На щастя, золото виявилося для них не смертельним, на відміну від дерті. 

"У них же двокамерний шлунок, тож сережки мої так і не "вийшли" - страуси ж спеціально наїдаються камінців, піску, щоб усе всередині перетерти… А раціон взагалі коров’ячий – обов’язково потрібна зелена чи сушена луцерка (ред. – трава), буряки, гарбузи, зерно. Але обов’язково все має бути дроблене, бо в них немає зубів – вони відразу ковтають їжу. Хоча і великі предмети можуть з’їсти. Вони раніше як жили в будиночку, то ми їх закривали на замок на ніч. І колись не витягли з нього ключі —  то вони проковтнули їх, усі три, — згадує Антоніна. – Почали закривати гаєчкою замок – вони її розкрутили й з’їли болтика. Все, що трапляється під дзьоба – все тягнуть. Колись навіть вкрали з кишені телефон кнопковий. Щоправда, не ковтнули, слава Богу".

Пані Антоніна пригадує, що на початку, коли в родині лише з’явилися страуси, вони не здогадувалися, настільки це дороговартісне хобі.

"Як з’явилися страусенята перші – почали будувати їм хатку. На неї пішло пів кубу лісу. Потім почали будувати загороду — це та, де зараз молодші, дорослим вона замала, бо страусам потрібно бігати, щоб м’язи не атрофувалися. Тож виділили шматок городу і почали робити ще загороду довгу, щоб було куди розбігтися. Таке от велике будівництво. З харчуванням простіше, їдять вони не так багато – півтора кілограма зерна на добу одному страусу вистачає. Ще їм треба вітаміни, то додаю і комбікорм, і пшеницю, і рибну муку, і кальцій – все, що можна. Переживаю, щоб були здорові".

Страуси виявилися примхливими до питної води — вона має бути не лише чистою та прозорою, а й посудина має ледь не блищати.

"От якщо у відро впаде якийсь листочок, то вони ходитимуть повз, заглядатимуть у відро, а не питимуть з нього.  Я й сама не п’ю таку чисту воду, яку їм даю", - розповідає Антоніна.

Фото Аліни Євич

"Я дивлюся на них – а по ногах кров тече…"

Ще одна особливість утримування страусів проявляється у зимовий період. Річ у тому, що морозів пернаті не бояться, проте морозна кірка на снігу дуже травмує їм ноги.

"Торік, як були морози, на снігу утворилася кірка слизька. Ми ж випустили Любашу й Романчика, щоб вони бігали, з будиночка. І дивлюся на них – не можу зрозуміти, що не так. А підійшла ближче – й бачу, що в них по ногах тече кров. А їхні пальці, виявляється, шурхають по слизькому, а їм кригою ріже шкіру. То я швидко загнала їх у хату, обробила ті ранки… А вже наступними днями ми посипали сніг піском. Бо страуси дуже бояться голольоду. А постійно ж у хатці їх не триматимеш, не люблять вони бути заперті – постійно дзьобиками стукають у вікно", - розповідає Антоніна Передерій.

Фото з архіву родини Передеріїв

Попри те, що страуси люблять волю і простір, а дорослий птах легко переб'є загороду кількома ударами ноги, тікати з загороди їм на розум не приходить – тому що і бояться, і звикли жити всі разом. Тільки дурна малеча кілька тижнів тому вирішила влаштувати собі прогулянку. 

"Але пощастило, що вийшли лише двоє – через те, що вони з дитинства звикли скрізь ходити табуном, решта лишись та й ці двоє нікуди не пішли. Тулилися до тину, до братиків і сестричок, просто не могли залізти. То ми перебивали рейки та впихали їх назад".

"Він як побив мене, я ледь не вмерла"

Ще одна особливість страусів, з якою довелося зустрітися родині Передеріїв – характер пернатих. Вони дуже агресивно оберігають свою територію.

"Це сталося ще коли вони були в тому загоні, де зараз меншенькі. Я зайшла туди – чи то їсти дати, чи ще щось, а на мене Романчик як нападе! Він мені на одну ногу наступив – так, щоб я не могла відійти назад, - а потім лапою як дав! Мабуть, якби вдарив у живіт – і розпоров би. А так на нозі шрам лишився. То я після того між цими дошками – не знаю, як – але вилізла. Шок у мене такий був… - згадує Антоніна Передерій. – Але ж чоловік потім прийшов, питає: "Будемо рубати?". А я сказала, що ні. Воно ж не винне, що таке дурненьке, що мене набило. То я тепер не заходжу до них, лише поряд із загонами ходжу".

Фото Аліни Євич

Прибираючи в страусових загонах Валентина тепер робить між собою і птахами загороду з дощок.

"Вони бояться того, що вище за них, а ще — дронів і гвинтокрилів. Щойно пролітає над ними – вони всі падають на землю, голову витягують вперед. І здається, нібито вони в землю її засунули. А якщо сильно їх налякать, то вони можуть і вбитися – головою, тілом битимуться об дошки, — каже жінка.

"Я хочу, щоб і інші подивилися, які ці страуси гарні"

Антоніна Передерій радо пускає всіх охочих подивитися на страусів, але сердиться на тих, хто намагається їх перелякати — мабуть, щоби побачити, як ті ховають голову в пісок (насправді страуси такого не роблять). Сигналять з машин, кричать, спонукають табун побігати.

"Як хочете – підійдіть ближче, подивіться. Я ж не ставлю парканів, загорода довга – все видно. Навіщо ж лякать? А взагалі найкраще на них діти дивляться – тихо, спокійно. Не те, що дорослі", - додає Антоніна. Їй, каже, ніколи не набридає милуватися своїми страусами. Тому й не хоче створювати з цього бізнес і брати гроші з гостей, які "хочуть подивитися на таке чудо". Передерії як і раніше живуть фермерством та земельним господарством. Наступного року планують ще й збільшити загороди, а з іншого їх кінця, де дорога, зробити місток, щоби люди підходили по ньому до загороди й дивилися на страусів. Лише планують сіткою обвести територію птахів, аби ті нікого раптом не дзьобнули.

Фото Аліни Євич