Обматюкав нас і уповз на руках: Чому безхатьки воліють замерзнути на смерть, але не ідуть в пункти обігріву

Пункти обігріву працюють за чітким графіком: субота та неділя, а також святкові дні – вихідні. Крім цього, їх відкривають, коли на вулиці вже не просто холодно, а великий мінус. Всередині зими. У Києві, наприклад, в 2020-2021 теплі коридори та приміщення були відкриті для безхатьків за день до найсильніших морозів. Тоді синоптики передбачали, що температура повітря опуститься до -18 градусів з 15 січня. А офіційно з’явилися пункти обігріву 14 січня – тоді, коли середньодобова температура в місті не перевищувала -10°C. До того періоду безпритульні були вимушені шукати, де погрітися самостійно.

Цього року ситуація, схоже, повторюється - перші ночі з заморозками вже прийшли, але пункти обігріву для безпритульних закриті. Мабуть вважається, що до -18 їм на вулиці не холодно.

Торік, за офіційними даними Міністерства соціальної політики України, понад 1700 людей були вимушені користуватися послугами в пунктах обігріву. Звісно ж, безпритульних в країні набагато більше. Наприклад,  як зазначають соцпрацівники департаменту соціальної політики Одеської міськради, лише в Одесі безпритульних – близько п’яти тисяч осіб. По Україні – до 20 тисяч. 

"Не пускають нас, щоби ми там не смерділи"

Валерій Маховський каже, що став одеситом навесні 2019, коли приїхав на заробітки. Ще на вокзалі його обібрали, а потім тривалий час не брали на роботу. Повертатися також було нікуди – чоловік виховувався в дитбудинку, а потім жив у гуртожитку, звідки його вигнали. Спершу в Одесі він підробляв на будівництві. Коли ж двох тисяч гривень в місяць почало не вистачати на житло – обирав між їжею й ночівлею в гуртожитку, де йому виділили ліжко-місце за 50 гривень за ніч. А потім втратив і це.

Безхатній чоловік спить на вулиці в Одесі. Фото авторки

"Коли я приїхав, було тепло,  до жовтня жив на вулиці, - розповідає Валерій. - Ночами заходив грітися в магазини, вдень працював на будівництві, то було не холодно. А коли випав сніг, ночував у хаті, яку ми будували. І увечері приїхав прораб з власником будинку. А майже всі наші після робочого дня випили по чарці, свято було якесь, може. І коли побачили, що я трохи нетверезий, звільнили і не всі гроші віддали", - згадує Валерій. Так він посеред зими залишився без безкоштовного місця для ночівлі.

За кілька місяців ситуація стала критичною – він не зміг знайти підробітку й жебракував у центрі Одеси та біля моря. Звідти його забирали правоохоронці й приміщення відділку поліції було єдиним можливим місцем поспати в теплі.

"Я колись думав комусь щось зробить – таке, щоб не сильно зашкодить, але щоб забрали на  кілька місяців (ред. – ув’язнили, щоби не жити в холоді, на вулиці). Але страшно якось. Не хочеться", - зізнається наш візаві.

Частково зиму та весну 2019 Валерій пережив у закинутих будівлях, в ізоляторі, ще кілька діб лежав у лікарні – його туди привезла швидка з обмороженням ніг. Він отримав його, коли заснув на плитці біля Залізничного вокзалу. У грудні 2020 Маховський потрапив у реанімаційне відділення на кілька тижнів, цього разу – з двостороннім запаленням легень. Як пояснює чоловік, цього б не трапилося, якби його та інших  безпритульних пускали погрітися хоч кудись.

"Кажуть, відкрили десь якусь кімнату, щоб ми могли погріться. І притулок цей не кажуть де саме. Запитайте в будь-якого бомжа, якого побачите– ніхто цього не знає. Це секрет, щоб ми там не смерділи! Два роки я тут, то хіба не пішов би в тепло хоча б на зиму? Та я б там на підлозі спав, тільки пустіть!" – гарячкує Валерій. Також, каже, не бачив і не чув, щоби тутешнім безхатькам роздавали теплий одяг. На сайті департаменту соціальної та сімейної політики Одеської ОДА зазначено, що на обліку в Центрі перебуває 2298 безпритульних, яких в осінньо-зимовий час забезпечують теплими речами. Але Валерій запевняє, що свою теплу одежину знайшов на смітнику.

Соцпрацівник: не всі хочуть жити, бо їм "нав'язують" порядок

У Черкасах безпритульним дають прихисток у Центрі реінтеграції. За словами соціального працівника Івана Бондара, зазвичай взимку тут знаходять притулок кілька десятків безхатченків. Проте не всі хочуть жити за правилами і відмовляються від безкоштовного житла лише через те, що тут "нав’язують" розпорядок дня та правила перебування в притулку.

"Тієї зими, коли були морози до -25°, я побачив двох безпритульних. Один заліз у сміттєвий бак повністю й копирсається там, а другий стоїть на землі й тримає його за ноги. Обом запропонував поїхати у Центр. Погодився один, інший сказав, що його все влаштовує,  - розповідає соцпрацівник. - Була також жорстка історія: нас викликали в черкаський парк. Приїхала поліція, швидка, представниці соцполітики. Помічаємо, що по дорозі на руках повзе чоловік. Він відморозив ноги. Медики, щоб врятувати йому життя запропонували їх ампутувати. Він відмовився. Питаємо, як йому допомогти — він нас обматюкав і поповз собі далі".

Соцпрацівник Іван Боднар. Інтер'єри черкаського Центру реінтеграції. Фото авторки

Торік у Центрі реінтеграції знайшли тимчасовий притулок 22 людини. З них двоє — колишні ув'язнені, інші — або значно раніше звільнені з місць позбавлення волі, або втратили дім з інших причин. 

"Моїм домом була шафа без дна"

Черкащанин Дмитро вперше опинився на вулиці у серпні 2019 року, але тоді швидко знайшов підробіток і на кілька місяців повернувся у гуртожиток. Але через рік знову опинився на вулиці і цього разу прожив у старій шафі до весни.

"Та в мене така історія, як і у всіх. Пив, посварився з жінкою, вона мене вигнала, - розповідає він. - Матір померла, хату продали ще кілька років тому. Йти немає куди – назад жінка не приймає, вже й розлучилися, а жити хочеться. То ходив якось Черкасами, зайшов до гуртожитків ЧНУ – там була місцина, де б я міг і їсти щось знайти, і пожить. Мене якась жінка звідти турнула, виганяла матюками. Пішов на вокзал, там було ще кілька хлопців, які теж не мали дому, то вони мені показали місце, де можна переночувать. Я зі смітника притягнув шафу без дна, то не перевернеш же її так, щоб зверху капало? Я цією діркою на асфальт поклав, притягнув ганчірок, настелив. Вижив".

Тоді ж Дмитро потоваришував з безпритульними тваринами –разом було легше виживити в зимові холоди. Спали в тій шафі кублом - Дмитро на підлозі, собаки і коти - на ньому, біля тулуба і в ногах. Він ділився з ними тим, що вдавалося знайти на смітниках: несвіжі консерви, черствий хліб, залишки хот-догів і шаурми.

Дмитро потрапив у Центр реінтеграції лише на кілька днів, але розповідає, що там йому допомогли значно більше, аніж доброзичливці на вулиці.

"Я туди прийшов навесні, бо почув про центр від хлопців. Поробив якісь довідки, побачив, як гидують в лікарні. Прийшов туди, помився. Мене нагодували, а хлопці з кімнати запропонували підробляти на будівництві. Туди мене не взяли, але того ж дня, коли я повертався з відмовою, знайшов роботу охоронцем. Так і зараз працюю там", - каже чоловік.

Чоловік спить на зупинці громадського транспорту в Черкасах. Фото Дениса Колісника

Дмитро зізнається, що попри холод і можливість померти на морозі, безхатні люди відмовляються від допомоги щоби не почуватися приниженими.

"Були хлопці, які жили на вулиці, бо не хотіли туди, бо там будуть брєзгувать, фекатимуть на нас, дивитимуться скоса, бо не всі ж чистими приходять, - зітхає Дмитро. - Життя у всякого різне. Тому і на вулиці. Тут ніхто не осуджує, ніхто не каже, що ти покидьок, раз до такого докотився.

На сьогодні в Україні відомо лише про одне місто сільського типу, в якому розгорнули пункт обігріву – Рокитне.